З історії Полтави: пам'ятник Івану Котляревському

Середа, 02 вересня 2015 07:50 Автор  Опубліковано в Віра
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Українська історія має безліч сумних та трагічних сторінок обмеження української мови та культури. Це - одна з них.

З 20 до 31 серпня 1903 року у Полтаві тривали урочистості з нагоди відкриття пам`ятника Івану Котляревському – першого пам`ятника українському поету за всю історію України до ХХ століття.

Монумент встановлено 30 серпня (12 вересня) 1903 року. Розташований пам’ятник на бульварі Котляревського (до 1908 року — Протопопівський бульвар).
Урядова скарбниця не надала жодної копійки. Пам’ятник Івану Котляревському у Полтаві збудовано на громадські кошти, зібрані у 1895—98 рр. Гроші надходили з усієї України, значну суму надала українська громада Санкт-Петербурга. Всього було зібрано 11 768 карбованців 67 копійок.
Усі витрати на імпрези, ресторани, перебування гостей взяв на себе Євген Чикаленко.
Проект погруддя І. Котляревському належить Л. Позену, постаменту — архітектору О. Ширшову; архітектор і скульптор зробили всю роботу безкоштовно. Майже на благодійницьких засадах було вирізано й постамент із цільнокам’яних брил дніпровського граніту архітектором П. Певним. У роботі над пам’ятником брали участь художник В. Волков і архітектор О. Зінов’єв.


Зробити напис українською на постаменті не дозволили, з приводу чого Микола Міхновський написав гнівного листа міністру внутрішніх справ імперії Плеве.
На час святкування у Полтаві позачиняли всі крамниці; вулицями ходили лише крамарі, які продавали твори І. Котляревського та парфуми «Наталка Полтавка».
30 серпня 1903 року урочистості розпочалися панахидою на могилі «батька української літератури». Зійшлося багато городян.
Урочиста процесія пройшла Кобеляцьким шляхом (нині вулиця Фрунзе) до пам’ятника, закритого білою попоною. Відслужили молебень. До пам’ятника поклали, за різними оцінками, від 30 до 60 вінків.
Напередодні прийшла телеграма від міністра внутрішніх справ Плеве на ім’я міського голови Трегубова, яка забороняла промови і привітання українською мовою.
Увечері в просвітницькому будинку імені Миколи Гоголя (нині кінотеатр «Колос») відбулося урочисте зібрання, на якому тільки галичанам та іншим вихідцям із Західної України дозволили промовляти українською. Першими виступили гості з Галичини. Коли ж вітальну промову почала читати українською мовою вчителька з Чернігова Ольга Андрієвська (виступали за алфавітом), міський голова Віктор Трегубов потеленькав у дзвіночок, підвівся зі свого крісла сам блідий, перебив Андрієвську, і заявив, що має наказ від міністра не допускати українських привітів. В залі затихло, не всі ще зрозуміли, що сталося. Тоді встав і наблизився до столу президії Микола Міхновський. Серед мертвої тиші він заявив, що прибув як делегат від харківської адвокатури, що привіз привіт українською мовою, але тому, що українські привіти не допущені, він передає одну тільки обкладинку, а текст привіту повезе назад до Харкова. З цими словами він кидає свою обкладинку на стіл. Серед мертвої тиші підійшов Михайло Коцюбинський і зробив те саме, віддаючи саму обкладинку без адреси. Трегубов, мов у якомусь півсні, мовчки приймав обкладинки, і їх скоро набралася ціла гора на столі. В цей час з галереї почувся голос: «Виходьте всі з зали!». І вся публіка, як один, підвелася з своїх місць, і протягом короткого часу театр спорожнів. Коли із зали демонстративно вийшов віце-губернатор Фонвізін, голова побачив і відразу зомлів.
Люди були обурені, що в самому серці України заборонили рідне слово. Полтавська міська Дума (управа) подала до сенату скаргу на міністра за заборону українських привітів. Лише через три роки сенат виніс рішення: заборону «скасувати» і звернути увагу міністрові на його «неправильний вчинок». На той час Плеве вже не було в живих: він упав жертвою атентату.
У ресторані «Магнолія» давали обід Вічної пам’яті за репертуаром Панаса Мирного на основі застільного колориту «Енеїди». На столи поставили «борщ до шпундрів з буряками, юшку з пиріжками, келебердянську осетрину з підливою, сахарний горох, пелюстки до смальцю з сухарями, різну дичину до соку». На десерт була заморожена молочна каша з київськими смаженими горіхами та полтавськими пундиками – морозиво.
Святом українського мистецтва була вистава «Наталки Полтавки», що відбулася в тім же гоголівськім будинку на третій день. Уже сама участь у виставі чотирьох корифеїв театру: І. Карпенка-Карого, М. Садовського, П. Саксаганського і Затиркевич-Карпинської – дає уявлення, що це була за вистава. За диригентським пюпітром сидів М. Лисенко, автор музики до «Наталки Полтавки».
1 вересня перед полуднем був літературний ранок. У залі гоголівського будинку (бо це була найбільша зала в Полтаві) показували чарівним ліхтарем сцени з «Енеїди» – на малюнках відомого українського маляра й етнографа Порфира Мартиновича. До кожної картини текст із «Енеїди» виголошував Микола Сахаров, студент з Петербурга.
На виставці українського мистецтва, що відбулася в тих днях, загальну увагу викликав проект будинку Полтавського Губерніального Земства, зроблений в українському стилі Василем Кричевським і ним же виконаний кілька років згодом. Це була прекрасна пам’ятка українського мистецтва, де все репрезентувало те мистецтво, кінчаючи колосальними плафонами в залі засідань, мальованими славним харківським малярем С. Васильківським (малюнки «Полтавський степ», «Полтавське село» й історична сцена «Вибір Мартина Пушкаря на полтавського полковника»), і меблями в українському стилі.
Кажуть, біля пам’ятника була Тетяна Абаза, з якої скульптор Леонід Позен змалював Наталку Полтавку (Тетяна – дочка міського голови Полтави Олександра Абази та Олени Дейтріх, рідної сестри дружини Л. Позена – Марії Дейтріх).
На жаль, пам’ятник не пережив умов незалежності: проти ночі на 25 грудня 2007 року був викрадений горельєф «Наталка Полтавка». Його доля невідома.

Автор: Ганна Черкаська

Останнє редагування Середа, 02 вересня 2015 08:26

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається