Звичаї та обряди при написанні писанок

Четвер, 05 травня 2016 09:46 Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Протягом Великоднього тижня продовжуємо ще розповідати про головний символ свята Божого Воскресіння  - писанку!

Оскільки у давнину в Україні писання писанок було огорнене особливою святістю, подібно до релігійного обряду, жінки та дівчата готувалися до цього наперед. Вони мали вгамувати свої думки, заспокоїтися, не тримати зла на когось, не гніватися тощо... Нечисті помисли, гнів, сварка — все це могло вплинути на писанку, і вона не вдавалася. І справді, для того, щоб писанка вдалася, потрібно бути дуже спокійним, урівноваженим, зосередженим, мати добрий настрій, бо інакше обов'язково щось забудеш замалювати і все зіпсуєш. Погані думки під час писання могли принести нещастя тій людині, якій вона була пізніше подаровна. При писанні обов'язково щось приговорювалося, і то до кожного взору писанки щось своє, або наспівувалися веснянки чи гаївки. Ці приговорювання не були зафіксовані етнографами, і в наш час цього ніхто не робить. Уже в кінці XIX століття перед початком роботи жінки говорили «Поможи Боже».

У XIX столітті дослідники зафіксували факти малювання писанок на замовлення. Жінок, які добре володіли цим ремеслом, називали писарками, писанкарками, писанкарками. Плату за свою роботу вони, як правило, брали яйцями, продуктами або грішми. Цікаво, що писанкарки з Гуцульщини перед Великодніми святами навіть носили продавати свої писанки на ярмарки в Угорщину.
Для писанок брали яйця курей, журавлів, гусей, качок, а також диких голубів. Пізніше почали брати тільки яйця курей, до того ж це мали бути яйця від курей первісток — тих, що несуться перший рік. У разі, коли в господарстві не було півня, яйця господині вимінювали — вони мали бути обов'язково запліднені. У наш час найчастіше використовують яйця курей, рідше гусей і качок. На свята в кожній родині виготовляли різну кількість писанок і крашанок. Це залежало від заможності родини, а також від того, чи були в родині дівчата — що більше було дівчат, то більше писалося писанок. Виготовляли від 12 до 60 писанок, а деколи й більше, і стільки ж крашанок. Крашанки в деяких місцевостях називалися ще «сливками» (і їх відповідно не малювали, а «сливили»), а в деяких регіонах — ще й «галунками», оскільки до природних барвників додавали галун (алюмокалієві квасці), для того, щоб фарби краще замальовували шкаралупку яйця. Крашанки найчастіше робили червоного кольору, але були й інших кольорів — жовті, зелені, вишневі.

Фарби для писанок отримували з природної сировини. Горщики, в яких готували фарби, повинні були бути новими або призначеними тільки для цього (використовували один раз на рік).

Воду для заварювання фарб старалися брати м'яку — дощову або, як на Гуцульщині, з потоку, тому що у звичайній колодязній воді був високий вміст заліза та інших солей і фарби гірше зафарбовували яйце. До звичайної води в деяких місцевостях додавали трохи свяченої йорданської, а до фарб іноді, для покращення фарбування, — сирий жовток, або покривали ним поверхню яйця.

Для писання брали тільки чистий бджолиний віск. Деколи до нього додавали трохи сажі, щоб краще було видно нанесений рисунок, оскільки розтоплений віск є прозорий і його не завжди добре видно па яйці. Віск розтоплювався в черепку, який ставили на вигорнуте з печі вугілля. Існувало також повір'я, що писанку треба писати за допомогою «живого вогню»: «У давнину для писання писанок треба було здобути живий вогонь, що вважалося найвищим чаром, «брався безпосередньо від життєдайного сонця», бо сонце свою велику силу передавало деревині, яка росла під сонцем же. Лише при цьому вогні, живому, можна було писати писанки». В розтоплений віск опускали писачки, які поступово заповнювалися ним, або клали дітьми. Таких дітей називали «христосувальниками» або — старіша назва — «волочебниками». Подарунок, що його волочебиики одержують, називається «волочільне» або «волочебне».

Однак у деяких регіонах Галичини — особливо на Яворівщині — зберігся первинний варіант цього звичаю, у якому були задіяні так звані парубоча та дівоча громади. Гурт парубків ходив до обійсть, де були дівчата і жінки, що недавно вийшли заміж, і під скрипку співав під їх вікнами волочебних пісень. Такі пісні називалися тут «риндзівками». Співати ходили лише вночі. Коли закінчували співати, дівчина чи жінка виносила їм кільканадцять писанок, декілька дрібних монет і почастунання. Ось одна риндзівка, яку записав на Яворівщині В. Гнатюк:
Ой рано, рано куройки піли,
Же Христос, же воскрес, же воистину, же воскрес!
Єще ми раньте Ганунейка встала.
Ранейко встала, сад замітала,
Сад замітала, грідки копала,
Грідки копала, вино садила,
Вино садила, стиха говорила:
«Рости ж ми вино, тонко, високо,
Тонко, високо, корінє глибоко,
Корінє глибоко, листе широко,
Листе широко, гилє високо».
Тоє ми вино сино заквило,
Сино заквило, мало зродило.
Не зродило ж ми, по три ягодойці:
Єдна ягодойка — єї батейко,
Друга ягодойка — єї матінойка,
Третя ягодойка — сама молодейка,
Сама молодейка зарученая,
Зарученая аж до Любима,
Аж до Любима, за попова сина.
За поповим сином легко робити,
Легко робити, мід-вино пити,
Мід-вино пити, ключі виносити.
Бувай здорова, гречная панна,
Гречная панна, красна Ганунейка,
Не сама з собою, з вітцем, з матінкою.
Тобі Ганунейко, виградзанє,
а нам писанок ціле дзбанє.
Тобі, Ганусейко, красная піснь,
а нам писанок сорок і шість.
Й а в коморі на кілочку
висять писанки на ріжочку:
Нема кому встати, писанок дати.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається