Поблизу міста Caserta в Італії блукає українська жінка. Звати її Наталя. Вона з Коломиї і вже 17 років знаходиться в Італії.

Опубліковано в Українці в світі

Українські громадські організації діаспори ініціюють в країнах проживання низку заходів, щоб привернути увагу світової та італійської громадськості до «Справи Віталія Марківа» та вимагати від компетентних органів Італії об’єктивності та неупередженості.

Опубліковано в Українці в світі

27 січня 2018 року, у День пам’яті жертв Голокосту, в Римі, у соборі святої Софії, відбулася церемонія вручення Відзнаки священномученика Омеляна Ковча — греко-католицького священика, послідовника митрополита Андрея Шептицького, який у часи Другої світової рятував євреїв, за що був ув’язнений і загинув у концтаборі Майданек.

Опубліковано в Українці в світі

Один з найважливіших газорозподільних центрів у Центральній Європі, Баумгартен, Австрія. 

Саме через Баумгартен в Європу йде газ із Росії (через Україну і Словаччину). У 2015 році через станцію пройшло 40 мільярдів кубометрів газу. 

Опубліковано в Світ

Українську історію століттями писали окупанти. Грабували українські бібліотеки і архіви, вивозили або знищували безцінні документи. Натомість створювали міфи, які цілим поколінням видавали за українську історію. Усіх, хто протестував і шукав правду, знищували. Інших роками наповнювали отруйними «знаннями». Саме з цим пов’язаний синдром неповноцінності і меншовартості, який так часто трапляється і не дає в повноті відтворити національну ідентичність у нашому суспільстві. Саме тому міфи про «українських фашистів» так часто використовують прихильники Кремля на Заході в наш час. Тому надзвичайно важливою є копітка праця істориків з Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та багатьох інших дослідників, що день за днем відкривають все нові сторінки української історії. Але деколи цікаві й невідомі факти відкриваються майже випадково. Про один із них і піде мова далі.

Опубліковано в Скарбниця спогадів
Понеділок, 06 листопада 2017 06:31

Римські канікули українців

В Італії проживає одна з найбільших українських діаспор у Європі — близько мільйона. У Римі українців — десятки тисяч. Наша група ходила з жовто-блакитними хустинами, однак земляки до нас рідко признавалися (за винятком туристів, які також приїхали побачити легендарне місто)...

Опубліковано в Власна думка

Рим – Кастель Гандольфо – У мальовничій місцевості біля озера Альбано неподалік Рима є український куточок – монастир Святого Теодора Студита «Студіон» і однойменна церква. Про цей духовний осередок мріяв митрополит Андрей Шептицький, реалізував його плани наступник – Блаженніший Йосип Сліпий, та останні десятиліття маєток був забутий і занедбаний. Нині зусиллями Української греко-католицької церкви, посольства України при Святому престолі та місцевих активістів обійстя намагаються відродити. Однієї суботи для його впорядкування зібралися півсотні волонтерів української громади.

Опубліковано в Світ

Два багатих регіони на півночі Італії — Венето і Ломбардія проголосували за автономію від Риму.

Опубліковано в Світ

Чим живе «заробітчанське» село на Львівщині та чому трудові мігранти не поспішають повертатися додому розповідає Громадське...

Село Новосілки Гостинні, що в Самбірському районі, розташоване на півдорозі від Львова до кордону із Польщею. Поїдеш на північний схід — потрапиш у столицю Галичини, на південний захід — на контрольно-пропускний пункт Смільниця. У кожен бік — на авто трохи більше години.

Проте жителів села районні центри та навіть головне місто регіону цікавлять менше, аніж близьке і далеке закордоння. Ще на початку двотисячних кожен десятий селянин виїхав на заробітки в Західну Європу. Переважно в Італію. Громадське поїхало подивитися, чим живе «заробітчанське» село нині.

Робота є, людей немає

Півтори години автобусом зі Львова і ще 30 хвилин пішки від дороговказу до самого села. Чи не кожен стовп уздовж дороги обліплений оголошеннями, що свідчить — працевлаштуватися можна й тут:

«Робота на птахофабриці 250 грн/день» (9,5 доларів), «Запрошуємо на роботу адміністратора, продавця-касира в продуктовий супермаркет у селі Рудки».

Однак у самому селі картина трохи інакша. На вулицях зустрічаємо переважно людей пенсійного віку або школярів. Молодь, за словами місцевих, виїжджає на навчання і роботу до найближчих райцентрів — Самбора чи Стрия. Або ж до Львова. У центрі села, недалеко від церкви, — «Закусочна».

У будній день на лавочці біля неї відпочивають пенсіонери Григорій та Михайло.

— Наші жінки повиїжджали, а ми сидимо під крамницею і думаємо де б ото випити, — каже Михайло Павлович і, киваючи в бік Григорія, додає: 

— А його жінка на заробітках і померла.

— Померла, — підтверджує Григорій.

— Дев’ять днів чекав, щоби доставили сюди, у Новосілку, щоби поховати. У мене в Італії і донька залишилася. І зять. Двох дітей до себе забрали. Старший нині десь на комп’ютерах в Австрії працює, інший живе з батьками. Лише наймолодший не схотів їхати. Каже, тут лишуся.

— Ви не думайте, що там легка робота. Скільки хворих звідти поприїжджало, а скільки лікується там, — втручається Михайло.

— У нас є такі жінки, що по 20 років на тих заробітках, — веде далі Григорій, — Так, вони піднялися трохи, добрі хати зробили, але що з того: приїдуть на два тижні — місяць, відпочинуть і назад в Італію. Бо тут нема чого сидіти, на тисячу триста гривень пенсії (50 доларів) багато не проживуть.

«Отримала першу пенсію і померла»

Ті, хто виїхав, вертатися в село відпочивати на старості літ не збираються. Спершу хотіли трохи господарство підтягнути, пояснюють вони, потім — дітей навчити. Тепер онуки грошей потребують, а дехто вже й на правнуків працює.

«Наші жінки там виходять на пенсію в 70 (середній вік виходу на пенсію жінок в Італії 66 років і 3 місяці — ред.), — розповідає Михайло. — Он була в нас Славка. Вернулася з Італії, оформила собі італійську доплату, узяла першу пенсію та й померла».

Рівень доходів заробітчан видно по фасадах будинків. У Новосілках вони або нові — із великими супутниковими антенами ззовні, — або старенькі. Головна дорога — у численних ямах.

Пана Михайла зустрічаємо дорогою до сільради. Одягнений у робочий синьо-помаранчевий жилет, за кермом на таких само помаранчевих «Жигулів» — він працює у фірмі «Автодорсервіс». На життя не скаржиться, але каже, роботи мало:

«Кусочок отого асфальту положили і кінець. Ніби є сільрада, і крамниці, і маршрутки, і електрички, але село вимирає. Хотіли би тут затриматися, але немає за що зачепитися, — Пояснює він. — Хотів би спитати тих наших гашиків (можновладців — ред.), навіщо обіцяти? Спочатку зробіть те, що потрібно людям, а потім обіцяйте».

Фото: Громадське

За бюджетні кошти

У селі є чотири продуктові крамниці, працює філія зерноочисного підприємства, зводять елеватор, фермери орендують та обробляють землю. Розпитати, як іще заробляють селяни, вирушаємо до сільської ради, за 2 кілометри від самих Новосілок.

На вході — свіжий плакат-інфографіка про переваги безвізового режиму з ЄС. Усередині — радянський ремонт і темні порожні коридори. Голова сільради, Михайло Антонюк, керує тут уже третій рік. Розповідає, що річний бюджет села — 1 мільйон 200 тисяч гривень (46 тисяч доларів). Власне, бюджет і забезпечує основні робочі місця.

«У нас до сільради входить три села — Новосілки, Долобів і Хлопчиці. Разом 3600 мешканців. Є робота в бюджетній сфері: дві середні школи, в яких навчається близько 500 учнів. У Долобові є початкова школа — 30 учнів. Два народні доми, дві бібліотеки, три фельдшерсько-акушерських пункти. Проте зарплата у дві з половиною тисячі — це не те, що може втримати людину від виїзду за кордон», — каже сільський голова.

У сусідній Польщі або Чехії можна заробляти до 500 доларів на місяць. І люди їдуть.

Усе в родину

Але зароблені там гроші не йдуть в економіку села. Їх вкладають у нерухомість, роблять ремонти, навчають дітей та утримують тих, хто залишився вдома.

Михайло Антонюк розповідає, що завдання влади — зробити так, аби гроші, зароблені за кордоном, українці не боялися вкладати у власну справу. Як, наприклад, поляки, які зароблені у Великобританії фунти вкладали в бізнес. А відтак знову їхати на заробітки необхідності не було...

Більше тут

Опубліковано в Власна думка

У неділю, 17 вересня 2017 р., українська громада центрально-італійського міста Каттоліка святкувала свій храмовий празник Різдва Пресвятої Богородиці! На запрошення капелана громади о. Володимира Медвідя з душпастирським візитом прибув владика Діонісій (Ляхович), Апостольський Візитатор для українців греко-католиків в Італії, який очолив Божественну Літургію у супроводі співу квартету священиків Івано-Франківської Архієпархії та Стрийської Єпархії УГКЦ! 

Про це інформує офіційний сайт УГКЦ в Італії.

У своїй проповіді владика Діонісій звернув увагу на необхідності участі християнина у Святій Літургії, вказавши що це є не лише обов'язок але й привілей. Згодом проповідник наголосив на важливості свята Різдва Пресвятої Богородиці, яке "радість звістило всій вселеній". «Різдво Марії називають променем надії для людства, який сповіщав прихід великого світла для світу – Ісуса Христа. Саме у Різдві Богородиці Бог почав здійснювати свій план відкуплення людського роду.

… З Різдвом Богородиці долається етап закритості, непослуху, ховання від Бога і намагання стати на Його місце. Це все те, що остаточно зродило терпіння і смерть, безнадію і смуток - це етап Адама і Єви. Але, коли приходить повнота часу, народжується та, що починає етап повної відкритості, послуху, смиренності, слугині Господньої – Нової Єви, з якої народжується Новий Адам, який применшує себе, стає подібним до людини, будучи слухняним аж до смерті, смерті ж – хресної. Тому Бог  Його винищив і дав йому ім´я, що понад усяке ім´я, як ми слухали сьогодні з листа Апостола Павла до Филип’ян. Так само і Марія, що була покірною і слухняною, Бог її винищив, і стала вона Богородицею, Матір´ю Церкви і нашої Матір´ю та Царицею неба і землі.

Тепер це саме стосується і всіх нас, людей, що знаходимося ще в дорозі чи стоїмо перед вибором. У наше серце ми можемо приютити Старого Адама і Стару Єву, зі всіма їх наслідками і смертю,  або ж дати, щоб у ньому народився новий Адам – Ісус Христос. У нього нам треба охреститися і в ньому жити, щоб, як каже Апостол Павло: «Жив вже не я, а жив у мені Христос» (Гл. 2, 16–20). Таким чином ми станемо дітьми Нової Єви – Богородиці, яка слухала слово Боже і його зберігала (пор. Лк 2, 19. 51; 11, 27-28)», - наголосив проповідник.

На завершення Літургії владика Діонісій уділив усім Архієрейське благословення та подякував вірним української громади м. Каттоліка, що вони є тихими та ревними будівничими Української Греко-Католицької Церкви на теренах Італії. Також на богослужіння завітали місцевий парох та віцепарох о.Біаджіо та о.Андреа, які привітали українську громаду з храмовим празником. Святкування продовжилося спільною трапезою у патріотичному дусі, під час якої звучали українські пісні та музика.

Опубліковано в Віра
Сторінка 4 із 7