На кіностудії імені Довженка в Києві знімають фільм “Таємний щоденник Симона Петлюри”, що фінансується Держкіно та діаспорою.

Як повідомляє “Радіо Свобода”, стрічка охоплює останні роки життя голови Директорії УНР в еміграції, а прийом написання щоденника переносить глядачів із Парижа в Україну, до подій та дійових осіб того короткого періоду Української Народної Республіки, коли Україна здобула, та не змогла втримати незалежність.

“Драматургія так збудована, що оцей щоденник нам дозволяє повертатися повертатися в спогади, у те, що відбувалося в Україні, і в той же час розкриває причини, чому все ж таки відбулася поразка, чому Петлюра був змушений зі своєю армією емігрувати. Історія йде як по спіралі, вона повторюється. Тому, я би сказав, що цей фільм певною мірою – попередження для нас сьогодні. Щоб не дай Боже не повторилося те, що відбулося, власне, з Українською Народною Республікою”, – розповів режисер стрічки, гендиректор студії Довженка Олег Янчук.

Російська імперська пропаганда, й тоді, справно продукувала фейки, і Симон Петлюра – інтелігент і книжник – став жертвою інформаційної війни. На цю людину повісили тавро антисеміта, щоб, оббрехавши лідера, кинути тінь на увесь визвольний український рух.

За його словами, за радянських часів інформації про головного отамана війська УНР Симона Петлюру було обмаль, і з нього зробили “погромника, терориста, бандита”.

 “Якраз цим фільмом ми хочемо довести, що це було не так”, – сказав Янчук.

 

 

Половину кошторису Фільму профінансував державний бюджет України (Держкіно), решту зібрав Український конгресовий комітет Америки.

Завдяки його спонсорським пожертвам було знято також історичні фільми режисера Янчука “Атентат”, “Нескорений” та “Владика Андрей”.

Опубліковано в Кіно
Субота, 13 травня 2017 08:55

1919 рік - Україна від Сяну до Дону

На Паризькій мирній конференції вирішувалася доля європейських народів. Надія на справедливе встановлення кордонів та відновлення державності горіла  98 років тому.Існує відомий артефакт – карта, на якій у складі України були і Галичина, і Кубань, і Крим. Якою була тоді територія, на якій проживали українці та що тожі сталося? Читайте далі...

Опубліковано в Історія

Днями, місцевою громадою українців відновлено  й фактично врятовано від знищення могилу міністра земельних справ УНР Миколи Ковалевського. Українська громада поки своїми силами поставила тимчасовий хрест, про це пише Zaxid.net.

Як повідомляють українські активісти, в іншому випадку це історичне поховання відомого українця могла спіткати доля могили Олександра Олеся в Празі, адже ще кілька років тому цю могилу називали однією із найбільш проблемних з-поміж поховань видатних українців у світі: зв’язок із родиною Ковалевських втратився, а за похованням ніхто не доглядав.

Наступного, 2018 роу закінчується термін оренди ділянки землі, де похований Ковалевський, і українська громада австрійського Інсбруку просить в України кошти, щоб продовжити оренду.

 

В Австрії земля під поховання надається в оренду, як правило, на 10 років. У 2008 році посол України в Австрії Євген Чорнобривка з власних коштів оплатив більше 400 євро оренди.

Микола Ковалевський (03.09.1892-18.08.1957) — український політичний і державний діяч, економіст, публіцист. Діяльний учасник партії українських есерів (УПСР) та з 1917 р. – її голова. Також голова ЦК Української селянської спілки. Очолював редколегію газети «Народна воля» — спільного органу Української селянської спілки і УПСР. Під час роботи Всеукраїнського національного конгресу 1917 обраний членом Української Центральної Ради від Полтавської губернії, згодом — членом Малої ради Української Центральної Ради. У травні 1917 брав участь у переговорах делегації УЦР із Тимчасовим урядом у Петрограді. За Директорії УНР — міністр земельних справ в урядах С. Остапенка, Б. Мартоса, І. Мазепи.

Від 1920 року Микола Ковалевський мешкав на еміграції, спершу у Відні, де очолював одну з груп УПСР, потім у Варшаві, де співпрацював з часописами «Літературно-науковий вістник» (Львів), «Biuletyn Polsko-Ukrainski», двомісячником «Sprawy Narodowosciowe», квартальником «Wschod», Інститутом дослідження національних справ у Варшаві.

У роки Другої світової війни опинився в Румунії, був співредактором журналу «Наше життя» (Бухарест; 1940—42). Після війни жив у Австрії, де з 1950 року був редактором агентства «Express-Pressedienst» (Інсбрук), головою Українського допомогового комітету в Австрії.

Брав участь у підготовці «Енциклопедії українознавства», співпрацював з Інститутом вивчення СРСР у Мюнхені (Німеччина). Помер у австрійському місті Інсбрук. Похований на Східному цвинтарі.

 

Опубліковано в Українці в світі
Сторінка 4 із 4