Перші внутрішні радянські паспорти з'явилися в 1932 році. Їх одержували лише жителі «режимних» міст, робітничих поселень, новобудов та радгоспів. Селянам, які становили майже 40 відсотків населення країни, вперше дозволили видавати паспорти лише 28 серпня 1974 року. До цього вони понад 50 років з моменту утворення СРСР були фактично кріпаками при колгоспах. Туди їх автоматично записували в 16 років і вони не могли нікуди виїхати без довідки від колгоспного начальства. Порушників карали штрафом або тюремним терміном.

c56eb490500b7a3f2619a1c4b79fbc981

Члени бригади №2 колгоспу ім. Леніна Рокитнянського району Київської області на прополці буряків, с. Житні Гори, 1934—1935 рік.

ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

Сергій Пивоваров згадує, як проводили паспортизацію населення в СРСР та чому селян закріплювали за колгоспами, і публікує знімки з Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г.С. Пшеничного та архіву Луганського обласного краєзнавчого музею.

Перший документ, схожий на паспорт, радянська влада запровадила в 1919 році. Це були «трудові книжки», які прикріплювали робітників до певного підприємства. А ще за їхньої наявності видавали картки на продукти, що було головним в умовах тодішньої продовольчої кризи. Але такий документ видавали лише в кількох великих містах, наприклад, у Москві та Петрограді. В інших регіонах місцева влада використовувала ще бланки царської Росії або вигадувала власні довідки та свідоцтва посвідчення особи.

Після завершення Громадянської війни і утворення СРСР у 1923 році запровадили єдине для всієї країни «посвідчення особи». У ньому були графи: прізвище, ім'я, по батькові; дата народження; місце проживання; професія; сімейний стан; наявність дітей, дані про військову службу. З 1925 року для мешканців міст запровадили прописку. Фото в таке посвідчення вклеювали за бажанням власника, і головне — отримувати його було необов'язково. Обов'язковими були тільки паспорти для виїзду за кордон.

5143180850f3d452b4fdb79ba467636e1

Святкування 1 травня в Луганську, 1924 рік.

Архів Луганського обласного краєзнавчого музею

Наприкінці 1920-х років селяни стали масово тікати в міста від примусової колективізації. Тому для контролю міграції у 1932 році в СРСР запровадили внутрішній паспорт, який став єдиним посвідченням особи. У новому документі, крім тих граф, що були в «посвідченні особи», вказували національність, соціальний стан, відмітки про прийом на роботу. Для жителів союзних та автономних республік текст друкувався двома мовами: російською та мовою республіки. Запроваджувалася й обов'язкова прописка паспортів «не пізніше, ніж за 24 години після прибуття на нове місце проживання».

dad0eb8ef352b656351ef2c8285ad1481

Начальник 20 відділення міліції Києва Беспалов Ф.В. вручає перший паспорт учениці 10 класу 114 школи Кривенюк Н., Подільський район, 8 жовтня 1957 року.

ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

Головною особливістю було те, що паспорти видавали тільки жителям міст, робітничих поселень, новобудов, які досягли 16 років, а також держслужбовцям та працівникам радгоспів. На більшість селян нова паспортна система не поширювалася. Їх із 16 років добровільно-примусово записували в колгосп. І вони не могли виїхати далі ніж за райцентр без довідки від колгоспного керівництва.

18856b47d46e2a7ddf650bdadc3b81e31

Голова колгоспу «Червоний партизан» Ковельського району Волинської області Стасюк О.К. вручає доярці Шереватій Г. свідоцтво про занесення її імені до Книги пошани, 12 вересня 1961 року.

ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

За самовільний виїзд карали грошовим штрафом, а за повторне порушення була кримінальна відповідальність — до трьох років в'язниці. Нерідко голови колгоспів і сільрад або працівники НКВС за хабар видавали довідку, на підставі якої можна було отримати паспорт. Особливо це було поширене після Другої світової війни, коли до села повернулися солдати з «трофеями з Європи». На ці трофеї вони купували собі паспорти й осідали в містах.

94773d762d5c6c3edfa0fac6896c074e1

Голова колгоспу ім. Сталіна Канівського району Київської області, с. Горобіївка, 1934 рік.

ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

На першому етапі паспорти видавали у великих містах. В Українській РСР це були Київ, Харків, Сталіно (зараз Донецьк) та Дніпропетровськ (зараз Дніпро). Навколо них встановлювалася 50-кілометрова режимна зона, яку «зачищали від куркульських, кримінальних та інших соціально небезпечних елементів». Для боротьби з порушниками паспортного режиму НКВС створили позасудові «трійки». У 1938 році до паспортів почали вклеювати фото, другий примірник якого передавали в органи міліції. Також з'явився буквено-цифровий код, який зашифровував наявність судимості та статтю: політичну, господарську чи кримінальну. Таким чином паспортні столи та адресні бюро стали першими картотеками для всесоюзного розшуку.

7815a62bc723a1c2884807eefd6640c51

Співробітники адресного бюро Львівської області за роботою, Львів, 1957 рік.

ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

Після смерті Сталіна у 1953 році в СРСР провели нову паспортну реформу. Паспорти отримали жителі прикордонних територій, Балтійських республік, працівники залізничних вузлів. На третину скоротили кількість режимних територій. Але для більшості колгоспників мало що змінилося. Новий генсек Микита Хрущов задумав реорганізацію сільського господарства, зокрема й освоєння цілини. Тому селяни знову залишилися без паспортів.

e0b48316d133d5b9badb5fd83ac49dd01

Начальниця паспортного столу Мар'їнського райвідділу міліції старший лейтенант Слюсарева З.Д. і старший оперуповноважений карного розшуку старший лейтенант Жупій У.М. перевіряють облікові картки, смт. Мар'їнка, Сталінської (Донецької) області, 4 вересня 1960 року.

ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

Коли в 1964-му до влади прийшов Леонід Брежнєв, то перші роки він займався внутрішньою боротьбою в Політбюро. Тільки після його остаточної перемоги питання про паспортизацію селян зважився підняти уродженець Луганщини, перший заступник голови Радміну і майбутній міністр сільського господарства Дмитро Полянський. Його підтримав і голова МВС Микола Щолоков, якому не вистачало даних для «більш успішного виявлення антисуспільних елементів».

fbfdab7e3983009e7d488d946a8de0661

Дільничний 12 відділення міліції Києва Василюк А.П. розмовляє з двірниками про необхідність дотримання паспортного режиму, 1956 рік.

ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

Рішення відкладали до 28 серпня 1974 року, коли Рада Міністрів затвердила нове «Положення про паспорти в СРСР». Запроваджувалися паспорти нового зразка: червоного кольору замість зеленого; скоротили кількість граф; з'явилися сторінки для фото у 25 і 45 років; пом'якшили правила прописки.

18f67e0b989c0e2b840dfd31df1a4ad01

Група представників різних поколінь, які першими отримали паспорти нового зразка, Київ, 5 січня 1976 року.

Євсєєв О. / ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

Але головне — паспорт отримували в 16 років усі громадяни, зокрема й мешканці сіл. Тепер колгоспники отримали відносну свободу пересування, але вони як і раніше не могли влаштуватися на роботу в місті без довідок від колгоспного начальства. Нові паспорти почали видавати у 1976 році, і до кінця 1981-го їх отримали близько 50 мільйонів селян. З цими паспортами вони й зустріли розпад СРСР у 1991 році.

Джерело: theБабель

Опубліковано в Власна думка

Сучасній українській незалежності 28… Як на людський вік – це період прощання з юністю і очікування кардинальних змін на новому етапі дорослого життя. Як і людина, Україна прямує до свого повноцінного розквіту, поступово відроджуючи мову, культуру, традиції.

Опубліковано в Цікаво

У третю неділю травня Україна вшановує усіх тих, хто став жертвами політичних репресій часів більшовицького режиму. Цього дня ми згадуємо мільйони громадян України, які зазнали фізичного і психологічного терору в радянській Україні і поза її межами, часто лише за те, що вони були українцями…

Опубліковано в Цей день в історії

Український народ зробив вагомий внесок у перемогу над нацизмом. За кількістю людських втрат українці є одним із найбільш постраждалих народів у роки Другої світової війни. Чимало наших земляків, котрі до того волею обставин опинилися за кордоном, пліч-о-пліч з народами інших країн воювали проти нацизму у регулярних арміях, рухах Опору, партизанських з’єднаннях та загонах країн Антигітлерівської коаліції, виявляючи присутні нашій нації жертовність і героїзм, за що були пошановані і відзначені високими нагородами від урядів зарубіжних держав.

Опубліковано в Скарбниця спогадів

10 грудня ми відзначили 70 років прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини. Цей універсальний документ спонукав людство до розробки та укладення відповідних конвенцій, декларацій, протоколів, що тривало практично не одне десятиліття. Двадцять сім років знадобилося тридцяти п’яти державам Європи і Північної Америки, у тому числі й СРСР, для підписання Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі, відомого як Гельсінські угоди, що закріпили нові відносини у цих державах і мали забезпечити виконання у кожній з них високих принципів демократії та прав людини.

Опубліковано в Цікаво

На Львівщині стартував один із наймасштабніших проектів із оцифрування архівних документів радянських репресивних органів, який розпочали представники чеського Інституту досліджень тоталітарних режимів спільно із Управлінням СБ України у Львівській області та Національним музеєм-меморіалом «Тюрма на Лонцького». У його рамках оцифрують близько 6 000 справ репресованих у 1939-1941 роках, які знаходяться у фондах архіву СБУ.

Опубліковано в Цікаво

Перша світова війна, яку у 1914 р. розв’язали найбільші імперії Європи – Російська, Австро-Угорська та Німецька – поставила українців наддніпрянської та західної України по різні сторони барикад. Але якщо українцями Австро-Угорщини війна розглядалася як можливість вибороти власну державу, то для більшості українців, які жили на землях, що входили до складу Російської імперії, національне питання, навпаки, не було в числі актуальних.

Опубліковано в Скарбниця спогадів

Служба безпеки України з нагоди 110-ї річниці від дня народження Романа Шухевича оприлюднила сім документів, присвячених його життю та діяльності.

Про це повідомили у прес-службі СБУ.

При цьому у СБУ наголошують, що більшість з них невідомі не лише широкому загалу, а й дослідникам визвольного руху.

"Матеріали, що накопичувалися тоталітарними органами безпеки, не лише закарбували насичене подіями життя та боротьбу «Тараса Чупринки», а й спростовують низку радянських міфів, зокрема, про співпрацю Шухевича з нацистами", - йдеться в повідомленні.

Це лише незначна частина величезного масиву матеріалів, присвячених Роману Шухевичу, що зберігається у фондах Галузевого державного архіву СБУ.

Служба також запрошує всіх дослідників завітати до читального залу та особисто ознайомитися із документами про життя та діяльність цієї видатної особи.

1234567891011121314151617181920212223242526272829303132333435363738394041

Прес-центр СБУ

Опубліковано в Видатні українці
FB