Микола Княжицький: «Ми живемо в непростий час!»

Вівторок, 25 червня 2019 08:13 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)
Микола Княжицький Микола Княжицький

Про те, в який час ми живемо, я вирішив запитати у відомого українського журналіста, народного депутата України 7-го та 8-го скликань, в минулому – керівника різних медійних компаній, а нині голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності. Отже, пропонуємо читачам нашу щиру розмову.

«Я вірю, що українська нація охороняється Господом…»

  • Пане Миколо, видатна українська поетеса Ліна Костенко писала:

Усі усіх не люблять. Це біда.

Це чорний дим невидимого пекла.

Ми вчаділи за декілька століть.

В цій п'єсі диригує сам диявол.

Просніться, люди! Це погані сни.

Нове століття в шибку заглядає.

Той самий чад, ті ж самі казани,

лиш інший диявол дрова підкидає.

На Вашу думку, чи справді ми вчаділи на декілька століть?

- Я думаю, що нам весь час намагаються пустити газ, і на дуже багатьох цей газ діє, але, все ж таки, Україна відбулася і відбувається – на жаль, таких вчаділих людей серед українців дуже багато.

- Який диявол підкидає нам дрова?

- Диявол - це завжди той, хто є антиподом Бога і Господніх замислів. Я вірю, що українська нація охороняється Господом і будується під цією охороною. То ж диявол – це той, хто хоче, щоб ця держава була зруйнована, і хто не хоче, щоб Україна відбулася і українці були позбавлені тієї свободи, яку дарує Бог. Бог дає вибір людині між свободою і несвободою, між добром і гріхом, а диявол спокушає на те, щоб люди не вибрали цю свободу, і цьому сприяє. В даному випадку диявол – це, очевидно, на жаль – Росія.

- Як виникла ідея проведення Міжнародного Форуму Via Carpatia? Хто його придумав?

- Його придумав я, це була моя ідея, пов’язана з тим, що гуцули це один з небагатьох українських субетносів, які, на відміну від знищеної культури Лемківщини чи індустріалізованої і частково знищеної Бойківщини, змогли зберегти цю свою культуру і силу дуже багатьох історичних обставин. І українські інтелектуали завжди милувалися цією культурою і досліджували її. Недаремно відомий етнограф Володимир Гнатюк сам покохав Гуцульщину і зміг передати цю свою любов до першого Президента України Михайла Грушевського, до Івана Франка. Вони разом приїжджали на Гуцульщину, в Криворівню, їх відвідували представники інтелектуальної еліти з великої України – з Галичини, і це місце вони недаремно називали українськими Афінами.

І коли я почав їздити на Гуцульщину, бо вона мені завжди подобалася, тим більше, що мій дідусь колись водив туристичні екскурсії на Гуцульщину – теж захоплювався Карпатами, – то побачив, що і культура гуцулів, на жаль, в непростій ситуації зараз знаходиться, а тим більше пам'ять про тих корифеїв української культурної, літературної і суспільно-політичної думки, які на початку ХХ ст. відвідували Гуцульщину. Ця пам'ять стирається, і ті музеї, які там збереглися, – вони в жалюгідному стані, і економічно Верховинський район, де знаходиться Криворівня, Верховина, Жаб’є, є найбіднішим районом Івано-Франківщини зараз, на жаль. Для того, щоб і відновити цю пам'ять, і відновити цю традицію, мені здалося, потрібно привернути до цього увагу українців і нагадати українцям про ці традиції. Тому я ініціював цей Фестиваль, який називається Via Carpatia. Вдруге ми вже його проводили, це фантастично вдалося. І я дуже вдячний усім, хто брав у ньому участь.

- Отже, Ви – ініціатор цього Форуму…

- Так. І його підтримую, намагаюся залучити кошти до його проведення. Наша команда Всеукраїнського Демократичного Форуму – Громадської Організації, яку я створив, займається організацією самого цього Форуму і фестивалю. Форум включає в себе багато фестивалів літературних, музичних, дискусій. І все це разом називається Форум Via Carpatia, який об’єднує дуже багато активностей в Карпатському регіоні.

- Я зауважив, що Ви ніколи там не посміхалися – тільки єдиний раз до Андрія Парубія – спікера Верховної Ради України.

- Я був одним з організаторів і, очевидно, дуже переживав, щоб все добре відбулося. Знаєте, це як на власному Дні народження – коли запрошуєш багато гостей, нібито мав би відпочивати, але думаєш: щоб гостям сподобалося, щоб все було добре. А вже відпочиваєш душевно тоді, коли люди відпочили разом з тобою, коли все добре завершилося. Так і тут.

- Сергій Жадан у рамках свого виступу на літературному фестивалі сказав: «Україна – це цікава країна, яка має, що сказати Світові». Я згоден. Але невже Світ не бачить, що московська загроза готова поширюватися не тільки на Україну?

- Світ дуже часто багато чого не бачить, у тому числі і московських загроз. Світ не бачив цих загроз перед початком Другої світової війни, у міжвоєнний період, і Світ воліє не бачити цих загроз зараз. На це є декілька причин. По-перше, очевидно, Світ і Європа поділяють з нами спільні цінності, однак, забезпечене суспільство, яке вже давно живе в мирі і в якому культ грошей є дуже великим, розглядає Росію як можливість заробити додаткові статки. І для того, щоб заробити ці статки, їм не потрібні санкції їм потрібно отримувати газ, нафту, кошти звідти. Україна стає на заваді цьому, тому що поведінка Росії у ставленні до України, очевидно, суперечить європейським цінностям. То ж у європейських суспільствах відбувається внутрішня дискусія між тими людьми, для яких найважливішими є цінності, і тими, для кого ці кошти головні. Це один з важливих аспектів.

Ми не повинні забувати, що серед наших сусідів є і такі, які не дуже бажають, щоб Україна відбувалася. Є ультраправі рухи, які піднімають голову в багатьох європейських суспільствах – і не просто піднімають голову, а й фінансуються РФ. Ми пам’ятаємо, наприклад, звинувачення на адресу Правої партії Марін Ле Пен про те, що вона отримувала кредити з російських банків, а зараз – навіть перемогла на виборах до Європейського Парламенту. Ми бачимо, з якими, дуже часто антиукраїнськими, гаслами виступає Угорщина. Очевидно, угорці це роблять тому, що їхня еліта хоче мати підтримку Росії і заробляти на Росії. Однак є і традиційно шовіністичні настрої в європейських народів. Україна ніколи не була імперською нацією – Україна завжди була нацією, яка хоче побудувати добробут для українців і захистити себе, але, на жаль, вона була оточена імперськими націями. І серед цих народів, які побудували свої деколи демократичні держави, але деколи тоталітарні, очевидно, є представники демократичні, які з великою шаною і повагою ставляться до України і її підтримують, але є дуже сильні і ці постімперські, і загарбницькі настрої. І, на жаль, часом вони перемагають у політичних змаганнях у цих країнах також.

- Коли Вам вдалося стати добрим другом Петра Олексійовича Порошенка?

- Я не можу сказати, що ми з Петром Олексійовичем друзі, але я з ним дуже давно знайомий з давніх часів. Тому, що ще не будучи депутатом Верховної Ради України, я займався медіа, ЗМІ, і він теж. То ж ми багато спілкувалися, і Петро Порошенко завжди був прихильником національно-демократичних сил, ще за часів Помаранчевої Революції. Я не був в його партії, але я погодився зараз брати участь у виборах від його партії – ЄС, тому що вважаю, що ми маємо зберегти всі ті позитивні досягнення, які ми мали за останні 5 років, і які би без Петра Порошенка не відбулися. До частини з них я мав сам безпосереднє відношення тому що, очолюючи Комітет з питань культури і духовності, ініціював перші закони, які забороняли розповсюдження фільмів, серіалів країни-агресора, які підтримували створення українського кіно, очевидно, закон про функціонування української мови як державної, і також ми відповідали за питання законодавчого регулювання релігійних процесів – саме в нашому комітеті народжувалися перші листи до Варфоломія. А згодом звернення від Верховної Ради до Варфоломія з проханням надати Томос українській церкві. Отже, ми активно співпрацювали з Петром Олексійовичем Порошенком, який був промоутером цього руху створення незалежної української автокефальної церкви, і підтримували його.

Я думаю, що те, чого нам вдалося досягти в національному будівництві за останні 5 років, – ми ніколи не досягали раніше в час української незалежності – це був найрадикальніший поступ. І зараз наше головне завдання в умовах, коли антиукраїнські сили піднімають голову, їхні рейтинги ростуть, – по-перше, зберегти ці наші завоювання, а по-друге, їх розвивати. І тут не можна бути самому – треба шукати команду людей, для яких це теж є цінності. І в партії Порошенка я бачу дуже багатьох таких людей, бо, крім самого Петра Олексійовича, це, очевидно, і Андрій Парубій, і Володимир В’ятрович, і Андрій Левус, і Мустафа Джемільов, який послідовно бореться за свободу кримсько-татарського народу, проти російської окупації Криму, і Яна Зінкевич – волонтер, яка створила перший батальйон, що надавав допомогу львівським військовим, і командир 95-ї бригади Забродський – відомий український десантник, і багато інших людей. То ж мені дуже приємно і для мене велика честь на виборах з цими людьми виступати єдиною командою.

- Маємо лідера, який не є досвідченим, сказали Ви. То ж як Ви збираєтеся організовувати підтримку Зеленському для блага України?

- Я би сказав, що нам треба працювати, допомагати і пильнувати. Ми, очевидно, повинні критикувати ті кроки, які, як мені здається, можуть бути загрозою для України, і підтримувати ті кроки, які є позитивними для національного будівництва. Це не лише моя позиція, але й партії ЄС, яку висловив Петро Порошенко, незважаючи на те, що він – один з головних опонентів нинішнього президента. Коли ми говоримо про майбутнє України, то не можемо опонувати інституціям – ми можемо критикувати ті кроки, які несуть загрози, і, навпаки, підтримувати ті кроки, які допомагають розбудові України.

- На жаль, в нашому суспільстві це інакше виглядає.

- В нашому суспільстві ми піддаємося на різноманітні вкиди і провокації з боку Росії, бо є учасниками гібридної війни. Чого має досягнути ця гібридна війна – про це неодноразово говорив президент Росії Путін: мовляв, ті люди, які створювали Майдан, захищали українські національні цінності, підтримували українську церкву, повинні вийти з політичного життя. І ми бачимо: дуже багато політиків намагаються це використати, говорячи про те, що мають прийти нові люди. А насправді – ті, хто пов’язаний з олігархами, ті, хто причетний до корупції, не повинні бути в українському політичному житті. Але ті люди, які досягли успіху в національному будівництві, а такі люди були в багатьох фракціях, вони мають, навпаки, бути суспільством підтримані, повинні об’єднатися з тими молодими людьми, які зараз заходять в політику. Ми не маємо забувати, що в останній Верховній Раді, яка була обрана після Майдану, понад 60% були новими людьми – вони не були в парламенті. І зовсім не всі ці нові люди справді себе зарекомендували як ті, які досягли успіху. Натомість, були політики, які працювали і продовжують працювати на користь України.

- У 2009-му я брав інтерв’ю в члена римського клубу, директора Міжнародної школи менеджменту Богдана Гаврилишина. Він мені сказав: «Українці успішніші в світі скрізь, крім України». Як Ви можете це прокоментувати?

- Я дуже шанував покійного пана Богдана Гаврилишина. Ми з ним були в прекрасних стосунках – товаришували. Я і зараз підтримую школу для молодих лідерів, яку створила родина Богдана Гаврилишина, і намагаюся частину тих його заповітів, те, що він хотів зробити, продовжити. Безумовно, пан Богдан мав на увазі, що Україна, як постколоніальна і постгеноцидна нація, яка знаходиться весь час під атакою сусіда, надзвичайно складно відбудовується. Натомість, коли українці, як сильні і талановиті люди, потрапляють в демократичні суспільства, вони, які загартовані цією постійною боротьбою, і за виживання, і за те, щоб захистити свій талант, безумовно стають успішними в цих демократичних суспільствах. І наше завдання – зробити так, щоб і наше українське суспільство було демократичним.

«Слово для українців важить дуже багато…»

- Як щодо найбільшої на пострадянському просторі просунутості нашого суспільства в здійсненні системних перетворень? Україна, здається, є беззаперечним лідером у цьому контексті, як вважає Анатолій Гальчинський. Ваш коментар.

- Це правда, бо те, що було зроблено за останні 5 років, – навіть уявити складно, що ми це могли зробити раніше. По-перше, ми стали незалежними від російських енергоносіїв, а російські енергоносії були основою корупції в часи Януковича та в домайданні часи. Безумовно, нам не вдалося до кінця корупцію подолати, але створення антикорупційних органів, створення прозорості декларування, створення прозорості суспільства абсолютно змінило ставлення політиків до суспільства і навпаки. Ми навіть не могли собі уявити, що колись українські політики будуть соромитися літати в бізнес-класі, їхати дорогим автомобілем, а зараз навіть ніхто не може подумати собі, що це можливо.

Ми не могли уявити, що громадяни набагато менше стикатимуться з корупційними процесами, ніж це було раніше. Ми не могли собі уявити, що ми підпишемо угоду про асоціацію, бо сама угода про асоціацію, а я якраз є Співголовою Комітету Асоціації Україна-ЄС від Верховної Ради України, створює можливості для українських товарів виходити на європейські ринки, бо вона включає в себе і значну економічну складову, і є дорожньою картою для тих політичних реформ, яких маємо досягати в Україні. І все, що ми робили останні 5 років, ми робили під пильним контролем наших європейських партнерів. І вони відзначали, що ми досягли справді дуже великих успіхів.

На жаль, очевидно, були і негативні фактори, тому що не можна створити чудо і змінити все за 5 років, – навіть Мойсей народ 40 років водив. Але цей наш поступ був справді вражаючим за останній час. Адже робила його країна в умовах війни, в умовах значних витрат на оборону країни. Таких прикладів, де б так відбувалося в інших країнах, я насправді не знаю. І це був час, коли ми це робили в умовах, по суті, олігархату, бо Україна перейшла, на жаль, від тоталітаризму не до демократії, як це зробили наші європейські сусіди, як Польща чи Чехія, а до олігархічної системи, яку значною мірою за часів президентства Леоніда Кучми було збудовано. І ця олігархічна система також є серйозним гальмом для розвитку.

- Євген Баран в 1999 році писав так: «Мали Час Убивць, живемо в Час Єзуїтів – чи створимо Час Людини?» То в якому часі ми нині живемо?

- У перехідному періоді: від єзуїтів до людини – я б так сказав. І мені здається, що зараз саме час додати до тих гасел, які були частиною передвиборчої кампанії Петра Порошенка – «Мова, Віра, Армія», – слово «Людина». Сказати – «Людина, Мова, Віра, Армія». Почати той час, який можна буде описати такими словами.

- Чи нині влада під керівництвом Зеленського вдало проводить міжнародну політику?

- Якщо Зеленський хоче зберегти українську незалежність – а в нього немає іншого

виходу, – мені здається, він буде проводити ту саму міжнародну політику, яку проводив Президент Порошенко. Очевидно, буде дуже багато впливів на нього з різних сторін – і Європи, і США, і, в першу чергу, РФ, щоб він пішов на ті поступки, яких від нас вона вимагає. І мені здається, в нього є дуже велика спокуса це зробити. Бо йому здається, що, ідучи на такі поступки, можна досягти якогось компромісу з Путіним і захистити український інтерес теж. Але, з моєї точки зору, це ілюзія. Компромісу з загарбником, який хоче знищення твоєї держави, досягти буде неможливо. І мені здається, Зеленський з кожним днем розуміє це все більше.

- Незадовго до свого відходу Іван Драч, з яким ми заприязнилися в останні роки, писав так:

Росія для України –

дуже близько:

смерть!

І дуже далеко –

смерть...

Як нам бути з тією Росією?

- Виконати гасло Хвильового – «Геть від Москви!» Немає іншого способу захиститися від Росії, як зробити внутрішні реформи і стати членами і ЄС, і НАТО, і зробити так, щоб кордон і ЄС, і НАТО проходив по східному кордону України. Це єдиний спосіб від Москви захиститися.

- Як Ви вважаєте – Час нас якось підредаговує, чи ні?

- Ми живемо в непростий час. Нові сучасні технології, які, здавалося б, дають більше свободи і людству, і людям окремо, насправді стають черговим інструментом маніпуляцій. Тому час як дає нам можливості для захисту і для росту, так і агресору дає можливості для атаки. Тому воля кожного громадянина і воля нації – поза часом. Для того, щоб захистити свої інтереси.

- 51 % українців за 2018 рік не прочитав жодної книжки. Куди йдемо?

- Все ж таки, в минулому році кількість українських назв уперше була рекордною. Стільки, скільки було українських назв видано в минулому році, Україна ніколи раніше не видавала. Люди мало купують з кількох причин – частина читає книжки в електронному вигляді, не всі купують в книгарнях. Безумовно, ми повинні створювати програми з популяризації читання, приділяти цьому серйозну увагу. Я ініціював закон про створення Українського Інституту Книги – і тепер є головою його Наглядової ради. Інститут Книги ефективно почав працювати лише в минулому році, коли його очолила Олександра Коваль, яка організовувала Львівський Книжковий Форум. Тому і ми, і держава маємо робити все, щоб читання ставало популярним. І ми будемо це робити.

- На шляху України в ЄС, деякі експерти твердять, що об’єднана Європа може розпастися через міграційні процеси. До речі, так говорять не тільки в проросійському середовищі. Брекзит, інші ризики – чи втримається ЄС, чи дочекається Україну?

- Очевидно, що ніхто не знає, чи втримається ЄС. Ми маємо мати союзниками ті суспільства, тих громадян і тих політиків з країн Європейського Союзу, які хотіли б, щоб Європа розвивалася демократично, і Україна була частиною цього співтовариства. Причини кризи в ЄС пов’язані не стільки з міграційними процесами, скільки із зацікавленістю дуже багатьох фінансових кіл. Частина з них – це Росія, як держава, але частина з них є і в США, які не зацікавлені, щоб Європа була серйозним суб’єктом серед інших світових гравців. Бо Європа, яка є розділеною, це Європа, яка не має позиції, якою легко маніпулювати і яку можна загарбати. Україна зацікавлена в Єдиній Європі, у тому, щоб ЄС втримався, а Україна стала активним членом Європейського співтовариства.

- Завжди казав студентам: «Україна була Європою ще тоді, коли сама Європа ще не знала, що вона – Європа».

- За великим рахунком, Австро-Угорщина в свої найкращі часи хоч була імперією, але, все ж таки, намагалася захищати права народів і балансувати з тими правами, які були в Австро-Угорській імперії. І вона, і Велике Князівство Литовське, які будувалися на схожих принципах, – були своєрідними праобразами українського об’єднання. Але для нас була проблема в тому, що голос українців звучав надто тихо. Бо лише маючи власну державу і власну політичну позицію, можна на рівних бути учасником тих об’єднань.

- Юрій Шевельов свого часу констатував: «Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини – живуть сьогодні». Який ворог найбільший?

- Шевельов тому і називав їх три, бо складно назвати якийсь один. Але очевидно, що два інші походять від Москви. Тому що ми були провінційними, оскільки були колонізовані Москвою. А комплекс Кочубеївщини – це був комплекс, який Москвою підтримувався. Тому вони пов’язані між собою.

- Чи Слово Вас довго шукало? Маю на увазі Вашу журналістську діяльність.

- Я люблю Слово, я люблю мову як систему знаків, яка передає настрої, емоції думки і сенси. Спочатку було Слово. Слово загалом для українців дуже багато значить. Насправді народів Книги небагато. Але дуже багато народів вийшли і формують свою незалежність з Книги – так, як євреї формували свою незалежність з Біблії, так і українці формували свою незалежність з Кобзаря. Очевидно – що спираючись на біблійні чи християнські принципи, але українці освідомлювали себе саме завдяки Слову, завдяки Шевченку. Тому Слово для українців важить дуже багато.

«Українці – сильна нація!»…

- Чи хотіли б Ви щось змінити в своєму житті?

- Всі люди грішні і всі роблять помилки, але треба на цих помилках (бажано – не власних, але часом – і власних) вчитися. Не можна змінити минуле, але можна змінити майбутнє. Я намагаюся враховувати свій досвід, досвід свого життя, в тому числі, і власні помилки, і вибір, який кожного разу перед людиною ставить Бог, щоразу даючи вибрати, яким чином вчинити. От у цьому виборі я стаю досвідченішим, як мені здається, щоразу, і вмію все більше і більше утримуватися від певних спокус. Зміна майбутнього – це те, що ти не змінив у минулому.

- Якої гармонії у Вас більше – зі самим собою чи зі світом?

- Людина перш за все повинна давати собі відповіді на запитання, які постають перед нею. Якщо ти вмієш досягати гармонії з собою, – то досягнеш гармонії і зі світом.

- Сенека казав: «Лікувати треба дух: від нього і думки, і слово, від нього – наш вигляд, вираз обличчя, хода.» Чи розуміють це покоління вчителів, викладачів? Що їхня робота – це наближення молоді до розуміння духу в людині.

- Завжди є різні вчителі. Для кожної людини вчителі – це не лише викладачі певних предметів у школі. Очевидно, потрібен дар такого розуміння. Але вчителем може бути і священик в церкві, який займається з дітьми, і науковий керівник молодого студента, і наставник на підприємстві. Кожна людина, якщо вона має такого наставника, який намагається пояснити людині, що дух, як Ви кажете, є головне – така людина є щасливою і сильною в житті, такі люди завжди в суспільстві є.

- Відомі слова Євгена Чикаленка – «Мало любити Україну в глибині душі - треба любити її до глибини своєї кишені». Який відсоток багатих людей сьогодні реалізують це побажання?

- Чикаленко, який був одним з меценатів газети «Рада» і зробив надзвичайно багато для розвитку української суспільно-політичної думки, був підприємцем, який сам працював на землі і заробляв ці кошти, і був українцем за поглядами і системою цінностей. На жаль, сучасні багаті люди стали багатими не тому, що заробили ці кошти важкою працею – скажімо, підприємницькою діяльністю, а через те, що банально вкрали ці гроші під час розподілу державного майна після розпаду Радянського Союзу. І такі люди, на жаль, часто в нас розглядають Україну не як перспективну державу, а як країну, з якої можна ці гроші витягнути, а потім втекти або вивезти їх в інші країни. І тим ці наші багаті люди відрізняються від Євгена Чикаленка – фермера, ідеаліста, підприємця, патріота і інтелектуала одночасно. Таких людей у нас, на жаль, обмаль – одиниці.

- Чим є для Вас роки – здобутком, джерелом суму, чи філософським розумінням ситуації?

- Ви знаєте, моє внутрішнє відчуття мало відрізняється від того, яке я мав 20 років тому. Єдине, що я відчуваю – це те, про що ми говорили раніше: досвід, який стримує від помилок. Я люблю свій вік. Роки для мене – це школа мого життя, яка зробила мене мудрішим і досвідченішим. З роками легше досягати гармонії.

- Чи зможуть прийдешні вибори до Верховної Ради кардинально змінити долю держави?

- На жаль, так. Кажу – на жаль, тому що може бути реванш, якого дуже хоче Росія і до якого готові і деякі сили на Заході, для яких головне – заробляти гроші, а доля України турбує їх значно менше, ніж доля власних країн і власні кишені. Тому наша справа – зробити все, щоб цього не відбулося, і щоб ми могли розвивати ті позитивні здобутки, яких досягли на сьогодні.

- Чи не були б Ви проти двопалатного парламенту?

- Завжди виникає питання – заради чого? Якщо двопалатний парламент ініціюють прихильники федералізації України, то це – велика загроза для нашої країни. А якщо прихильники розвитку місцевого самоврядуванні, то це позитив – як, наприклад, у Польщі. В нас часто за гарними ідеями приховуються злі наміри. Спочатку ми маємо говорити про наміри і стратегію, а вже потім – про інструменти, за допомоги яких цього досягати. А двопалатний парламент – це лише інструмент.

- Як нам разом з Василем Симоненком переконати деяких людей – партійних і громадських функціонерів, які не думають, що «мало великим себе уявляти, треба великим буть»?

- Василя Симоненка я дуже шаную. У мене дві вищі освіти – я вчився і у Львові, і в Києві. У Києві я вчився на факультеті журналістики, який закінчував Василь Симоненко, і гімном нашого факультету були його слова про те, що «можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». І очевидно, що Симоненка ми глибоко вивчали. Він говорить не так про політиків, скільки про кожну людину. Бо гординя – це є наш надзвичайно великий гріх. Гординя і породжує ту недовіру в українському суспільстві, наслідком якої є ворожнеча між різними групами навіть патріотично налаштованих людей. Дуже часто люди в політиці бачать лише «Я», хоча, на моє переконання, роль грають команди – завжди питання, хто стоїть біля тебе, хто тебе не зрадить, і з ким плечем до плеча ти будеш реалізовувати спільні погляди. Тому Симоненко правий. Але декому дуже важко практично реалізовувати побажання поета.

- Нині в інформаційному просторі поширюються тези, що навколо Конституційного Суду ходять гроші з обох боків – чи дійсно це так?

- Не знаю – я не ловив гроші з обох боків, але я переконаний, що Конституційний Суд має приймати не кон’юнктурні рішення на догоду групам політиків або загальній політичній ситуації, а рішення, які повністю відповідають закону. А з цим у нас проблеми – ми вже бачили, як колись Конституційний Суд фактично дозволив Януковичу узурпувати владу. То ж у мене є велике занепокоєння, що узурпація влади може відбутися і завдяки рішенням цього Конституційного Суду. Очевидно, на суд здійснюються впливи. І це можуть бути як фінансові впливи, так і впливи, які вимірюються кар’єрним зростом, обіцянками... У демократичній країні маємо не допустити такої перспективи.

- Як іде Ваше балотування?

- Щойно офіційно висунула мене партія «Європейська Солідарність», буду починати кампанію, буду працювати, спілкуватися з людьми, пояснювати їм мої думки. Я не звик тікати від відповідальності – я хочу звірити те, що думаю я, з думками громадян. Я люблю вибори, бо вибори – це час, коли ти можеш спілкуватися з людьми і відкривати для себе багато таких речей, які можна не відчути і не побачити під час звичайної рутинної роботи. Для кожного політика вибори – це важлива складова діяльності.

- Коли в Україні перестануть красти?

- Ніколи, але бажання людини вкрасти для суспільства, для громадян має бути гріхом, а не доблестю. Коли люди зрозуміють, що це – гріх, то, безумовно, і грішити вони будуть менше. І звичайно, треба підтримувати тих політиків, ті політичні сили, тих особистостей, для яких матеріальні блага не є головним в житті. Бо якщо для тебе не гроші основне, якщо ти хочеш принести своє життя іншим – а якраз функція політика – це працювати для інших і представляти інтереси інших, – то тоді і корупції буде менше.

- Що вас зараз найбільше хвилює?

- Те, що відбуватиметься з нашою країною після цих виборів. І небезпека такої більшості, яка зможе здійснити реванш проти тих досягнень, які ми мали, перш за все – у відстоюванні нашої незалежності і у гуманітарній політиці.

- Василь Слапчук писав:

Не знав Бог,

як чоловіка покарати

то й створив його

українцем

Як би Ви відповіли поетові-жертовнику?

- Звичайно, це гумор. Дуже багато народів мають про себе схожі жарти. Добре, коли нація уміє жартувати над собою, –значить, вона сильна. Але бути українцем – це все ж таки велике благо, а не якась кара.

- Чи відчуваєте, що Львів – духовна столиця України?

- Для мене особисто – так. Тому що центром мого життя було львівське виховання, те, що я тут виріс – на цих вулицях. Але шаную почуття одесита або харків’янина, який вважає своє місто духовною столицею. Я це шаную і вважаю, що вони мають на це право.

- Режисерка українського походження Вірляна Ткач вважає (в одній з українських газет), «що в Америці немає Міністерства культури. Але є система державної підтримки культури на регіональному рівні, різноманітні грошові програми. Бо культура – це найбільша індустрія Нью-Йорка. Музеї і театри важать більше, ніж банки або спорт». А як у нас?

- Вірляна Ткач безумовно є цікавим експериментатором , досліджує Леся Курбаса – її досвід є корисним для України. Щодо нашого поступу – ми створили Український Культурний Фонд, я є співавтором цього закону, який дозволяє українським громадянам, де б вони не жили, подаватися на гранти до культурного фонду, а незалежне журі за прикладом схожих організацій у Великобританії, Європі, оцінює ці проекти і їх підтримує. Львів’яни, за підтримки Українського Культурного Фонду, також можуть отримувати кошти на свої проекти – і це дуже важливо.

- «Людино, людино, людино! Збери себе всю у собі воєдино», — закликає Ліна Костенко. Чи вдасться українцям зібратися для розвитку країни?

- Вірю в те, що ми це зробимо. Українці – сильна нація. Якщо ми витримали таке буремне ХХ століття, коли українців загинуло більше, ніж будь-де у світі – витримаємо, і зможемо побудувати сильну державу. Бо для мене повна реалізація інтересів нації проявляється лише в побудові сильної ефективної держави, яка захищає кожного свого представника. Звичайно, це залежить від кожного з нас – вірю, що в нас сил на це стане.

Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК,

керівник прес-центру наукової журналістики

Західного наукового центру НАН України і МОН України,

член НСПУ і НСЖУ,

м. Львів, 19.06.2019 р.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається