Забути не зможемо!

Середа, 07 серпня 2019 08:01 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(2 голосів)

5 серпня 2019 року у Національному університеті «Львівська політехніка» відбулась Міжнародна Акція-Реквієм «Читання імен. Сандармох».


В Акції-Реквіумі взяли участь працівники Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК) Національного університету «Львівська політехніка», ректор НУ «Львівська політехніка» Юрій Бобало, заслужена артистка України Оксана Муха, котрі разом з іншими учасниками Акції-Реквіуму зачитували прізвища знищених, закатованих українців, серед яких: поет-неокласик професор Микола Зеров; творець театру «Березіль» Лесь Курбас, драматург Микола Куліш; Антон, Остап і Богдан Крушельницькі; письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний; історики: академік Матвій Яворський, професор Сергій Грушевський (брат Михайла Грушевського); науковці Михайло Павлушков, Василь Волков, Микола Трохименко, Петро Бовсунівський…

Організатор і модератор Акції-Реквіуму – директор МІОК Ірина Ключковська.

SM 31

Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з провідним випусковим редактором газети НУ «Львівська політехніка» «Аудиторія» - Ярославою Величко, дідусь якої загинув у Сандармосі.

Ярослава Осипівна Величко- Ярославо! Як то сталося з твоїм дідусем?

- Мого дідуся Омеляна Колодрубського, юриста за освітою, викладача Вінницького медичного університету, заарештували 1933 року. Першу документальну згадку про нього привезла мені кандидат фізико-математичних наук Тетяна Крушельницька зі своєї прощі 2005 року на Соловецькі острови і в Сандармох – книжку «Убієнним синам України Сандармох».

- І в ній йшлося про твого дідуся?

- Так. Серед сотень розстріляних українців на 74-й сторінці, власне, згадане прізвище дідуся. І я розпочала пошуки в архівах України і Росії. У Державному архіві Вінницької області повідомили, що він «був заарештований 10 лютого 1933 р. за звинуваченням, передбаченим ст. 54-2, 54-11 КК УРСР. Постановою судової трійки при Колегії ДПУ від 27 жовтня 1933 р. засуджений до 10 років виправно-трудових таборів».
Згодом вдалося встановити, що 20 березня 1934 р. дідуся етапом доставили у Біломорсько-Балтійський табір НКВД, а вже через три роки його, соловецького в’язня, засудили повторно.

- За що? Чому?

- Дозволю собі зацитувати відповідь на моє звернення в Управління ФСБ Росії по Республіці Карелії:
«23 октября 1937 г. Колодрубский Е.Я. был обвинен в том, что, содержась в ББЛАГЕ, систематически среди заключенных проводил контрреволюционную агитацию, критикуя мероприятия партии и правительства…, призывал к борьбе за самостоятельную Украину».

По постановлению Тройки НКВД Карельской АССР от 26 августа 1937 г., Колодрубскому Е.Я. была назначена высшая мера наказания – расстрел, которая приведена в исполнение 04 сентября 1937 года в Медвежьегорском районе. Установленным местом захоронения жертв политических репресий в Медвежьегорском районе является урочище «Сандармох».

- Де було розстріляно і закатовано 6241 людину 60 національностей, серед яких – 677 українців, - про що й розповіла у своєму виступі директор МІОК Ірина Ключковська. – Знаєш, під час таких зустрічей, як оця, на якій ми були з тобою присутні (до речі, ти також зачитала біля мікрофону прізвище свого дідуся), я завжди постійно стежу за обличчями молоді. Стає страшно, що повинні відчувати хлопці та дівчата з приводу таких подій української історії.

- Звичайно, що страшно. У когось загинули діди, у когось – значно дальші предки. Щодо мого дідуся, то, виявляється, 14 квітня 1989 року його реабілітували. Але – скажи: чи могла ця реабілітація погамувати біль моєї матері, якій на момент арешту її батька було 6 років? Вона не раз згадувала зустріч у вінницькій в’язниці з ним – скатованим, з вибитими зубами… Мама була ще мала, коли прийшов той останній лист із Соловків. ЇЇ любий і добрий татусь намалював старенького дідуся з мішком за плечима і підписав: «Отаким, діти, я повернуся до вас…» Не повернувся. А Таня Крушельницька, окрім згаданої книжки про Сандармох, привезла три шишечки, жмут засохлого вересу і білий камінець з Білого моря.

- Щоб ти мала пам'ять про ті страшні роки і дії!

- Так от, 27 жовтня 1997 року на місці того страшного терору відкрито Меморіал. На пам’ятнику викарбували слова: «Люди, не убивайте друг друга!» Встановлено хрести над розстрільними ямами, споруджено дерев’яну каплицю. На галявині встановили поминальні хрести: російський і польський, мусульманський і єврейський пам’ятні знаки, півтори сотні карельських. А українського – не було…

- Тяжка наша дорога.

- Безперечно. Для українців дорога до правди була довга й терниста. Здавалося, що нікому до того діла нема, ніякій владі не потрібне вшанування закатованих патріотів. І тільки громаді вдалося пробити стіну безпам’ятства… Український дубовий хрест за один день витесав київський митець Микола Малишко, а привіз його, приніс на власних плечах і встановив колишній політв’язень і совість нації Євген Сверстюк. А 2004-го було виготовлено і встановлено в урочищі гранітний Козацький хрест роботи Миколи Малишка і Назара Білика з написом – «Убієнним синам України». Пам’ятник цей споруджений коштом громадян України, США, Канади, Карелії, м. Воркути.

Лауреат премії імені Василя Стуса Василь Овсієнко запропонував щорічно в день початку масових убивств у Сандармосі – 27 жовтня – збиратися у Києві біля пам’ятника Лесеві Курбасу на панахиду і мітинг світлої пам’яті в’язнів «Соловецькогог етапу». У цей день поминальною стрітенською свічечкою я запросила Дідуся до своєї оселі.

Усе свідоме життя запитую своє серце: чи зможу простити, забути? Простити? Не знаю… Забути? Ніколи!

- Славо, я співчуваю Тобі!

SM 41Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК,
керівник прес-центру наукової журналістики
Західного наукового центру НАН України і МОН України,
член НСПУ і НСЖУ,
м. Львів, 05.08.2019 р.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається