«Треба бути вдячним далеко не найгіршій країні світу і рухати її і себе вперед», - Голова ЛОДА Маркіян Мальський

Понеділок, 30 вересня 2019 10:23 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(2 голосів)

Шановні читачі! Пропонуємо вам розмову з економістом-міжнародником, перекладачем, кандидатом юридичних наук Маркіяном Мальським, який 8 липня 2019 року обійняв посаду голови Львівської обласної державної адміністрації (ЛОДА).


IMG 64811Маркіян Мальський – автор чотирьох книг, понад 100 наукових публікацій та понад 300 публіцистичних статей і коментарів.

То ж запрошуємо вас до приємної розмови з людиною, яка після закінчення юридичного факультету та факультету міжнародних відносин ЛНУ імені Івана Франка пройшла магістратуру права у Стокгольмському університеті (Швеція) та магістратуру міжнародного права та економіки в Інституті світової торгівлі (Берн, Швейцарія), з докторантом Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка.

Розмовляємо.

«Шукати себе треба постійно…»

• В’ячеслав Липинський писав: «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, і ніхто з нас не зробить націю, коли ми самі нацією не схочемо бути!» Пане Маркіяне! То ж як ми будуємо на практиці свою державу – маю на увазі – на Львівщині? Як працюємо над тим, щоб українська нація постійно і свідомо удосконалювалась?

• Погоджуюсь з тезою Ліни Костенко: найбільший український ворог живе в Україні. В нас далі суспільство і політики звикли до того, що часто потрібно заважати один одному. Хочу вірити, що ситуація зміниться. Ми вже стаємо свідомими. Доказ – вибори. Важко уявити, щоб так було в Росії. Зміна свідчить, що ми є дуже свідомі. І, як нація, ево­лю­ціо­нуємо. То ж велика Україна почина­ється з малих кроків. Як кожен з нас ставиться до інших. Які вчинки робимо кожен день. Як по кроку все починається з дрібниць. Ска­жі­мо, поведінка в громадському транспорті, дотримання принципів добросусідства. Разюча зміна при перетині кордону. І як поводиться українець в Україні. Все почи­нається з дрібниць. Ми, молоді, що прийшли до управління інституціями, добре це усві­домлюємо. Ситуація у вугільній промисловості. Проблеми в освіті, медицині…

• Наприклад?

• Є школи в сільській місцевості, де по 3-5 учнів. Словом, ми живемо в часи реформ – в медицині, освіті, енергетиці. Не маємо ефективного комунального господарства. Застарілі об’єкти інфраструктури, які зменшили свій ресурс.

• То як нам іти далі?

• Шлях один: стати економічно сильною державою, щоб нас вважали вагомим парт­нером. Підтримка інших галузей. Гідні заробітки на підприємствах, справедливі податки. Тоді зможемо реформувати медицину, освіту, транспорт. Бізнес сьогод­ні не відчуває підтримки держави. Контролюючі органи заважають бізнесу.

• Тобто?

• Мораторій на проведення бізнесу ніхто не відчув. Ефективність контролюючих органів близька до нуля. Потрібно зменшення тиску на бізнес, допомога в його розвитку. Нема різ­ни­ці між чесним і нечесним бізнесом. Саме тут мають працювати економічні реформи.

• А «рідна» корупція що каже?

• Не зникає. Шлях її подолання – через піднесення економіки. Бізнесу не треба звертатися до чиновників – так би мало бути. До речі, електронний формат буде вже переважати. Повинно бути подальше збільшення віддалі між владою і бізнесом. До влади приходять молоді люди. Майбутнє – за нами, молодими.

• Коли владні інституції практично, так би мовити, зрозуміють – і осягнуть елементарну, але вагому, річ: і освіта, і наука – головні складові в будівництві і країни, і держави?

• Освіта і наука – не на тому рівні, щоб хотілося.

• Пане Маркіяне! У Львові працює Західний науковий центр НАН України і МОН України, який займається, зокрема, стратегіями розвитку вісьмох областей України західного регіону. Взагалі в нас, на Львівщині, – 18 установ НАН України, 23 заклади вищої освіти, у тому числі – 13 університетів. З допомогою владних інституцій ми мали б вагомо працювати, зокрема, в сфері інновацій, для подальшого розвитку промисловості…

• Держава не може бути ефективним управлінцем у сфері освіти. Бо приватники стають більш представничими, адаптованими до нових умов, залучаючи приватний капітал.

• А що: у владі нема кому над цим подумати практично: допомога держави освіті – це розвиток країни?

• Розумієте: приватні інститути почали перемагати в змаганні за учня, за студента у пропагуванні більш практичних навичок. Іде чітка сегментація. Галузі, що розвиваються, забезпечуються талантами. А наука, що потребує допомоги, залишається без поповнення – люди туди не йдуть. Наприклад, напрямок «географія України» не набирає достатньої кількості працівників. Тому ми живемо в часи швидких змін. І будь-яка організація, яка не приєднується до цих змін, мимоволі деградує.

• І як це виглядає на практиці?

• Та отак, на жаль. Великі – справляються, середні вузи – ні. Що стосується малих вузів – то працюють лише ті, що в суспільстві визначаються найбільше. Словом, маємо те що маємо: владі – не до науки.

• Чи думали Ви вже над своїм призначенням у житті?

• Думаю постійно. П’ять місяців тому, якби мені сказали, що я буду головою ЛОДА, – я б посміявся. Я мав інші плани і бачив себе в мріях. Бо завжди хотів попрацювати на благо держави, з вдячністю, що я розвиваюсь в Україні, – і це частина моєї вдячності. І була думка: якщо не я, то – хто? Брати на себе відповідальність – інакше життя марне.

• Очевидно, і я це відчуваю в нашій розмові, Ви прагнете жити вагомо, з користю для України. І це – приємно.

• Знаєте я не вірю в однозначність всього життя. За життя можна змінити своє призначення. Рекомендують навіть кожній людині це робити. Головне: щоб люди, які шкодять, розуміли своє призначення на той час і йшли з деградації і не займали місць тим, які хочуть робити добро. Якщо добрих необхідно багато, люди приймаються за ту роботу. Ті, що тримаються, я їх добре розумію. Всі хочуть жити добрим життям.

• Чи колись-бодай до меншого рівня знизиться взаємопоборювання українців? Чи це не так просто?

• Хотілось би у це вірити. Певні зрушення бачу. Хоча це не поширюється на сільські чи міські ради і Верховну Раду. Це є часто концепція взаємоборотьби. На всіх рівнях спостерігається більш конструктивна позиція, ніж це було 10 чи 20 років тому. Бачу більше доброго у взаємостосунках між суспільством і в колективах, ніж кілька років тому.

• Десять років тому Іван Драч сказав мені гарну тезу: «Великою насолодою є себе шукати». Для Вас – це також насолода, потреба.?

• Я не вірю в одне призначення свого життя. В кожен момент можеш щось інше знайти. Ніколи не зупиняй свої шукання. Щастя для людини – виключено її внутрішній стан. Уміти бути задоволеним з того, що вже маєш, – також щастя. Шукати себе треба постійно.

«Вірю в здійснення мрій, в силу знань…»

• Україна потрібна світові?

• Це складне питання. Думаю, весь світ хоче користі з наших ресурсів. Ми, як економічно бідна країна, даємо це робити. На карті світу ми далеко не номер «один». Світ, отже, зацікавлений, щоб в нас був хоч мінімальний рівень розвитку, щоб наші партнери могли робити бізнес на рівні всіх держав. Про Україну багато світу не знає нічого.

• Очі і душа – різне бачать? Як у Вас це відбувається?

• Душа, я думаю, не бачить те, що хотіла би бачити. Душа хотіла би чогось іншого, а очі показують реальність. Чого хоче душа, – залежить від психіки. Дуже мені хотілось би, щоб заможною, безпечною була держава, з високим рівнем культури, в тому числі – політичної.
Реалії ж інші. І Революція Гідності, і 2014 рік пробудили багато кращого в українців. Зокрема, маємо розуміти, що безпека – це не даність, і ще дуже багато потрібно покращувати в цій країні. А в безвихідні ситуації може потрапити кожен. І тоді свіжий голос допоможе.

• Доки триватиме агресія Москви?

• Москва прагне, щоб той стан справ залишився на багато років. І не знати, скільки Росія триматиме Україну на гачку.

• І, все ж таки, доки це може бути?

• Робити прогнози – невдячна справа. Єдине, що можу сказати: за 5 років війни ми ні не виграли, ні не програли.

• Чи вдалося Вам збагнути жіночу душу?

• Я думаю, якщо жінкам самим не вдалося, тим більше це не вдасться чоловікам. З жінкою вже багато життєвих уроків я вивчив. Співвідношення чоловічого і жіночого завжди буде складним і напрочуд цікавим. І в сімейних стосунках не варто мати власні очікування до своєї другої половини, бо це – інша людина. І вона ніколи не буде знати, які у вас до неї очікування. А жіноча душа – набагато емоційніша.

• В одному зі своїх творів Оксана Забужко констатує: «Як погано ми живемо, Господи, і як погано вмираємо!» Що скажете?

• Я думаю, що ми живемо набагато краще, ніж у світі. Я оптиміст. Сотні тисяч вмирають від нестачі чистої води, 70% планети ніколи не побували в іншій країні, ще велика частина Землі є неписьменною. То ж ми живемо у своєму домі дуже добре. Тягнутися варто до кращих, але й треба дякувати долі за те, що маємо. Людина забуває часто, що те, що має, могло і не бути. Основні цінності: безпека, здоров’я. І – свобода.

• Є у Ліни Костенко рядки:
Є боротьба за волю України
Все інше – то велике мискоборство.
Прошу сказати: коли ми його поборемо – те мискоборство?

• Основне, щоб всі діяли з одною метою – спільно: про розвиток України. І тоді мисок, за які треба (чи – хочуть) боротися, стає менше. І, відповідно, люди знаходять себе в бізнесі, все менше людей ідуть в державу, щоб її розкрадати.

• У що вірите?

• В Бога. В силу людини, що вона (ця сила) необмежена, що реально все, що собі можемо уявити. Вірю в здійснення мрій, в силу знань, у те, що в Україні все буде добре.

• Чи вдасться втримати нам село?

• Важке питання. Хочу вірити, що вдасться, але бачу дуже багато загроз. Урбанізація – це глобальна тенденція, бо люди хочуть користуватися кращим життям. У містах це можна, а в селах – відстають. Тенденція урбанізації буде і в Україні. Села, як знаємо, не розвинулися. Земельні ділянки мали б виділяти людям біля їх будинків, а не – далеко в полі. Бо люди ж обробляють землю, яка близько.

• Чи влаштовує Вас робота наших ЗМІ?

• Думаю, що ЗМІ розвинулися досить добре в Україні. Водночас – їх стало вже забагато. Свобода слова – фундамент кращої долі. Але… ЗМІ стали основним інструментом маніпуляції суспільної думки. І кожен олігарх має свій медіаресурс. Багато підприємств створює свої ЗМІ – і людині, і суспільству стає все важче розібратися, що є правда, а що є просто запрограмовані дифузії.

• Чи часто у Вас виникає бажання поглянути в небо?

• Напевно, поки що – рідко. Бо немає часу поглянути вверх. Я до цього йду, щоб працювати більш ефективно і мати час на роздуми. Але у зв’язку з тим, що поки що займаюся багатьма приземленими моментами, і на цій посаді – недавно, - зосереджуюся на практичній роботі.

• Про що мрієте?

• (Зітхає…) З розумінням того, що багато мрій вже збулось, я починаю мріяти обережно. Щоб Бог дав добру долю дітям, щоб вони зрозуміли життя.

• Скільки дітей у Вас?

• Два хлопці – 10 і 8,5 років… Мрію, щоб вони були гідними людьми. Хочеться, щоб держава була такою, щоб дітям не доводилось з неї емігрувати, виїжджати.

• Про що я Вас не запитав, а Ви мали б бажання висловитися?

• Ви достатньо багато запитань задали. Може, про те, що заважає йти Україні вперед? А може?.. Нас привчили не вірити у власні сили. Нас призвичаїли сумніватися в собі, думати, що хтось має думати за нас, що ми маємо боятися невдач. І ми часто, беручись за справу, думаємо, що ми її провалили. А це не так. І хочу кожного закликати, щоб не боявся на себе брати відповідальність за пробудження пам’яті, що треба бути вдячним далеко не найгіршій країні світу і рухати її і себе вперед. І контроль за владою є необхідний. І що над кожним президентом є контроль. А суспільство має контроль над Президентом – чи він один, чи нас багато.

• Пане Маркіяне! Щиро вдячний за розмову. А найголовніше – за те, що, на мою думку, я побачив у Вашій постаті розумну, приємну, відповідальну за Україну, за життя членів суспільства людину. І кажу про те не тому, що Ви – голова ЛОДА, а тому, що сказане мною відповідає дійсності. Дай Вам, Боже, гарного здоров’я для гарної праці на користь людей Львівщини. І України. Дякую.

Спілкувався Богдан Залізняк,
керівник прес-центру наукової журналістики
ЗНЦ НАН України і МОН України,
член НСПУ і НСЖУ

м. Львів
Розмова відбулася 25 вересня 2019 р.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається